Вхід на сайт
Логін:
Пароль:
[Забули пароль?]
 
закрити
 
 
 
 
 
Головна  
 
 

Номінація: Найкращий матеріал з громадянською позицією

Критерії:

- актуальність;
- затвердження суспільної місії журналістики;
- авторська небайдужість, суспільна позиція;
- соціальна значущість.

Усі роботи, подані в цю номінацію, можуть бути також номіновані на присудження спеціальних призів та інших нагород, оголошених Організаторами конкурсу "Честь Професії"

  • оцінка від 1 до 10 за десятибальною шкалою (1- мінімальна оцінка, 10 - максимальна; ви можете використовувати тільки цілі бали);
  • ви можете висловити особливу думку стосовно кожної з робіт у спеціальній формі. розташованій під роботою
  •  
 

««Прибуткове городництво»»

Стражник Людмила | Друкована робота

 
 

Колись городництвом займалися великі господарства, і давала ця галузь сільського господарства чималі доходи. Тепер колгоспи на Прикарпатті розпалися, проте вирощуванням овочів успішно займаються окремі одноосібники.                                                                  

Земельна реформа на Прикарпатті зашкалює                                                                      

Село Вербівці Городенківського району Івано-Франківської області межує із Торговицею, батьківщиною класика української літератури Леся Мартовича. Звичайно, багато чого змінилося від часу, коли топтав тут споришеві стежки майбутній відомий письменник, але сучасне ґаздівство в тих краях дедалі більше нагадує давні часи. Наприклад, на більшості земель успішно господарюють великі землевласники-пани, а селяни віддали їм свої наділи-паї, хоч на початку дев’яностих ішли громада на громаду відстоювати межі, як то було в Торговиці та ще одному сусідньому із півдня селі Топорівцях. Думалося, що земельна реформа дасть селянам нарешті розвернутися на рідних просторах, то й воювали за наділи. Та не так сталося, як гадалося… Молодь не дуже шанує клопітку працю, а старим вже не під силу поратися біля неї. Сапа та гралі, лопата і коса – ось весь нехитрий інструмент пересічного селянина. Як і в старовину. Хіба що в жнива „пан” зіжне з латки та восени виоре отим бідолахам, та й то немалі гроші візьме за роботу комбайна… Чи ж хочеться так господарювати? Безперечно, великі агроформування мають майбутнє, а що робити іншим мешканцям сіл, не всі ж із них стали потужними землевласниками. Та й не поїдуть за кордон. Тож, мабуть, варто брати приклад із тих передових селян, котрі не лише, як мовиться, мають на хліб і сіль, але й чималі прибутки зі свого ґаздівства отримують.                                               

 

 „Треба займатися однією справою, але віддаватися їй сповна”

 Вербівським господарям Миколі та Марії Стефанюкам, кажуть, багато хто в селі заздрить. Звичайно, підстав для цього є чимало. Найперше, мабуть, попри вагомі матеріальні статки, цінується їхній „сімейний підряд”, коли поряд із батьками трудяться  двадцятишестилітній син Роман з дружиною Іванною та дев’ятнадцятирічний Михайло, хоч і працює завклубом у селі. Як і батьки, діти не цураються ніякої роботи, і навіть шестирічний онук Миколка освоїв трактор швидше Букваря. Сини сповна скористали з технічних наук у місцевому ПТУ: мали численні відзнаки, призові місця у фахових змаганнях. Вони й тепер іноді змагаються: хто краще скибу ріже на ріллі тощо.

 

 Та в розмові зі мною глава сімейства почав із того, що все надбане далося надзвичайно важкою працею. І заздрити, казав, тут нічому: ось нині вдосвіта, о третій ранку, молодший син поїхав на  „зелений” ринок до Коломиї, щоб здати там городину. Мають Стефанюки своїх оптових покупців, бо пропонують якісний товар. Рання морква, пояснив господар, була в ціні, по чотири гривні за кілограм, хоч зрозуміло, що перекупники реалізуювали її значно дорожче.  А коли вже всі селяни почнуть копати восени цей овоч, то оптова ціна впаде до гривні, а то й нижче. Настав час цибулі, яку реалізують оптом по три гривні, не чекаючи масового процесу, почали вже копати картоплю. Хоч, враховуючи повальне здорожчання всього, сподівалися, що ціна на неї хоч трохи зросте проти минулого. Та все ж прибутки матимуть чималі.                                                                                                     

 

Але це нині вербівські газди пожинають плоди, а якою клопіткою була праця, починаючи з весняного господарювання та впродовж усього сезону!..

 

– Вигоду з вирощування городини  має той господар, котрий береться до сівби напровесні, як тільки зійде сніг і можна виходити в поле, – ділиться досвідом Микола Стефанюк. –  Ручною сівалкою польського виробництва ми засіяли морквою ще на початку березня п’ятдесят сотих з трьох гектарів землі, яку маємо у власному користуванні. Насіння брали у перевіреного постачальника, попередньо оброблене, французьке, сорту „Шантане”. Сівалка точного висіву дозволяє використовувати його ощадно, тому посіви практично не проріджуємо, лише пізні сорти в рядках трохи густіші. З бур’янами боремося механізовано: спеціальною фрезою в міжряддях вони січуться дуже дрібно і слугують ще й органічними добривами. Тож залишається лише прополоти трохи в рядках. Нині без техніки годі братися за господарювання на селі: ручна праця нерентабельна. Зрештою, і збираємо урожай, здебільшого, механізовано, за допомогою підіймача. А всю необхідну техніку маємо власну: комбайн, гусеничний та колісний трактори, косарку, різноманітні пристосування, ще іноді мій двоюрідний брат Петро із Заліщик, що на Тернопільщині, підсобляє. Тому обробіток й іншої городини – капусти, столових буряків, перцю, цибулі – багато зусиль не забирає.

 – Починати, мабуть, треба з того, – долучається до розмови дружина господаря Марія Михайлівна, – що використовуємо сучасні технології. Постійно передплачуємо кілька спеціалізованих журналів, переймаємо досвід інших господарів, у яких вирощування городини поставлене на потік. Наприклад, ще восени обробляємо площі проти бур’янів  „Раундапом”, згідно з технологіями, по кілька разів за сезон, провадимо боротьбу з хворобами рослин та шкідниками, не економимо на насінні. Так, за десять тисяч зернин капусти голландської селекції сорту „Галлаксі” заплатили навесні вісімсот гривень. Закладаємо його в спеціальні касети, заповнені наполовину землею, по 260 штук, і потім досипаємо нею доверху. Розсаду відтак висаджуємо механізовано, спеціальною технікою. А зернові сіємо лише для власних потреб, бо утримуємо для власних потреб кількох поросят і корів. До речі, з продажу молокопродукції ми починали „бізнесувати”. Я возила її до обласного центру, також щодня по сто-сто двадцять літрів молока здавали на місцевий сирзавод. Але згадую ці часи, коли треба було о четвертій ранку починати доїти п’ятьох корів, із жахом: дуже то важка праця! Вважаю, що треба займатися однією справою, але віддаватися їй сповна. Я за фахом – зоотехнік, трудилася в місцевому свино-відгодівельному комплексі, а чоловік мав фермерське господарство. Та коли одного сезону цукрозавод не виплатив заробленого, і 127 мішків цукру пропало, вирішили працювати лише на себе. Продали моркву – купили цеглу на хату, реалізували капусту – є кошти на дерево…

 

А ще чотири роки тому тут стояла стара хата

 

Добротну господарку, побудовану власними силами, подружжя Стефанюків залишило для старшого сина, самі ж придбали в центрі села стару хату і за короткий період вибудували нову. Роботи, розповідає пан Микола, провадили всією родиною, адже мають її з пів села. Толокою зводили стіни, штукатурили, накривали. А з усім іншим впоралися самі: господар дає собі раду як із бетонними, так і зі зварювальними роботами. В новому будинку є всі зручності: на першому поверсі – великий гараж, кухня, є підвал, на другому – простора вітальня, спальні, побутові кімнати. Добротна „літня” кухня, необхідні господарські приміщення. Впорядковують подвір’я, огорожу. Щоправда, кажуть сусіди, трудяться Стефанюки всі гуртом від світанку й до опівночі. Ось завершили успішно жнива, зібрали городину, а далі треба відвести вологу з півгектарної ділянки, що в урочищі „Теплиці”. Наразі там  земля пустує. Хочуть  також спробувати садити картоплю наприкінці серпня, щоб мати молоду на Новий рік. У жовтні потрібно скосити її бадилля і вкрити цю ділянку соломою чи агроплівкою. Ще одна умова – погідна зима, що останніми роками на Прикарпатті стало майже нормою. Адже під зиму багато хто з господарів сіє моркву, зелень. Що ж, спробувати посадити кілька відер бульби можна, для експерименту. Якби вдалося, то мали б непоганий прибуток!

 – Та хто каже, що в селі легко жити? – резюмує пан Микола. – Зате маємо певний достаток й добрі умови для життя. А з благословенням Божим, в любові та злагоді подужаємо ще більше!

На світлині автора: Таку моркву Микола Стефанюк не соромиться продавати!

 

Людмила СТРАЖНИК.     

 

Інформація про конкурсанта:

Стражник Людмила Степанівна, Редактор відділу соціальних проблем, Городенківська районна газета «Край» Івано-Франківської області. Досвід у журналістиці – 10 років.

Професійні нагороди: І місце на Всеукраїнському конкурсі «Соціальний журналіст-2007»

 

Думка журі

 
 
[повернутися до переліку робіт]
[повернутися до переліку номінацій]

   
 
3932
 
Наші партнери

Організатори
 
Генеральний телевізійний партнер
 
Інформаційні партнери
Медіабізнес ГУРТ Незалежна медіа-профспілка України Громадське радіо Детектор Медіа СУД НА ДОЛОНІ HelpSMI
 
Партнери конкурсу
USAID Internews SIDA
 
Спонсори конкурсу