Вхід на сайт
Логін:
Пароль:
[Забули пароль?]
 
закрити
 
 
 
 
 
Головна  
 
 

Номінація: Найкращий матеріал з громадянською позицією

Критерії:

- актуальність;
- затвердження суспільної місії журналістики;
- авторська небайдужість, суспільна позиція;
- соціальна значущість.

Усі роботи, подані в цю номінацію, можуть бути також номіновані на присудження спеціальних призів та інших нагород, оголошених Організаторами конкурсу "Честь Професії"

  • оцінка від 1 до 10 за десятибальною шкалою (1- мінімальна оцінка, 10 - максимальна; ви можете використовувати тільки цілі бали);
  • ви можете висловити особливу думку стосовно кожної з робіт у спеціальній формі. розташованій під роботою
  •  
 

««Неконтрольована лють»»

Якушев Влад | Друкована робота

 

Їздити в міському електротранспорті стає дедалі небезпечніше – вас можуть образити, принизити і навіть серйозно травмувати

 

Якщо ви вирішили проїхатись у львівському трамваї чи тролейбусі, будьте обережні: є загроза, що вас облають, а то й поб’ють. І зроблять це не бандити, а контролери ЛМКП «Львівелектротранс», яких не зупинить навіть наявність у вас повновартісного закомпостованого квитка. Та й про який квиток може йти мова, якщо контролери виконують план зі збирання штрафів!   

 

«Боюся, що мене там просто поб’ють»

 

Проблема жінки, яка прийшла в редакцію, спочатку видалася мені надуманою і не вартою уваги. З’ясувалося, що цю інтелігентну пані, викладача філософії, оштрафували у трамваї. Випадок був цікавий хіба тим, що, за словами жінки, штраф у неї взяли незважаючи на те, що вона купила проїзний квиток і вчасно його закомпостувала.

– У трамваї їхали студенти, в яких я викладаю філософію, – розповіла Ольга Шевчук. – Коли прийшли контролери, виявилося, що в одної з дівчат немає студентського квитка, який би підтвердив її право на пільговий проїзд. Від юнки вимагали заплатити штраф – і тоді я підійшла до контролерів, представилась, пред’явила посвідчення і сказала, що можу засвідчити – дівчина справді навчається в інституті. Сподівалася, цього буде достатньо, щоби з дитини не брали грошей. Та виявилось, що штраф студентка таки має заплатити. Грошей вона не мала, і тоді контролери прийняли дивне рішення: почали вимагати, щоб я заплатила його замість неї, оскільки я її знаю. Дівчинку відпустили, а мені перегородили вихід із трамваю. Я запізнювалась на пари, отже, була вимушена «купити свою свободу» за ті 20 гривень. Але ж це неправильно! Вони кричали на мене, ображали, і це бачили мої студенти!

Пані продемонструвала мені закомпостований квиток і квитанцію, яку отримала після сплати штрафу. Я запропонував жінці піти в ЛМКП «Львівелектротранс» і написати на контролерів скаргу, але вона почала вмовляти мене піти з нею.

– Ви не бачили, як вони поводяться, – зітхала жінка перелякано, – боюся, що мене там просто поб’ють.

«Що за фантазії», – подумав я тоді, але з поваги до пішов разом із нею. Голова відділу контролю «Львівелектротрансу» Андрій Король виявився дуже відкритою до спілкування людиною. Він запропонував пані Ользі написати скаргу, а сам заходився розповідати мені про Бога та християнську мораль, біблійні заповіді, яких він дотримується у своїй роботі, переказав передачу про Гітлера, яку бачив на «Інтері», та оповів кілька випадків, коли до нього зі скаргами приходили адвокати, депутати обласної ради і навіть суддя. І в усіх випадках контролери мали рацію, а скаржники виявлялися прикрими людьми, котрі мали за мету перешкодити роботі служби контролю.

– От ви, – сказав він викладачці, перечитавши скаргу, – навіщо втручалися в роботу контролерів? А тепер дивуєтеся, що з вас штраф узяли?! Ви ж ту дівчину знаєте?! Це ваша студентка – і ваш християнський обов’язок заплатити за неї! І взагалі, якщо це ваша студентка, то чому в неї такий низький рівень свідомості? Чому вона порушує правила? Чому ви, як викладач, не пояснили їй, що так робити не можна? Це ж ваш обов’язок!

Фраза насторожила мене. А жінка знову розгубилася.

– Вибачте, але я – викладач філософії, і на парах навчаю того, що є в навчальній програмі. А там немає нічого про трамваї…

– О! Бачите! – зрадів набожний начальник і погрозив жінці пальцем. – Розберемось. Ці контролери ніколи нічого не порушували. Я влаштую вам з ними очну ставку!

Тон, яким він це сказав, був загрозливим.

 

«Очна ставка»

 

Наступного дня я по телефону розповів про цей випадок колезі, який працює на каналі ICTV в передачі «Надзвичайні новини». Почувши про «очну ставку», він здивувався й зацікавлено попросив відзняти цю зустріч на відеокамеру.

Я також вирішив зустрітися зі студентами, які були очевидцями розмови їхньої викладачки з контролерами. Спудеї розказали, що контролери поводилися не найкраще: кричали, загородили вихід із трамваю, погрожували викликати міліцію, яка «швидко з нею розбереться».

За кілька днів викладач філософії зателефонувала мені знову.

– Вони призначили мені ставку віч-на-віч, і начальник відділу контролю пообіцяв, що цього разу вони виведуть мене на чисту воду. Ці контролери поводяться неінтелігентно, я боюся до них іти.

Я заспокоїв жінку і знову пообіцяв піти з нею. Тут, власне, і почалося найцікавіше. Побачивши камеру, працівники відділу контролю (начальник, дві старші жінки-співробітниці та контролери, які й оштрафували викладачку – молоді жінка й чоловік) зчинили страшний галас. «На камеру» ніхто говорити не бажав. Кремезний контролер пообіцяв мені, що зараз я «ту камеру буду по цілому кабінеті збирати». Жінка-контролер кричала, що їй не треба мого закону про журналістику і що зараз сюди приїдуть правоохоронці, які швидко з’ясують, що то ми за журналісти. На нас кричали так, що можна було оглухнути. Мене звинуватили в тому, що я невідомо хто (посвідчення журналіста ні на кого враження не справило), що пані викладачка мене «купила», що працювати я не вмію, оскільки знімати треба не їх, а «злочинців». Панові начальнику відділу контролю не сподобалися мої запитання – «задають тут свої криві питання». Загалом, за пів години на мене «висипалося» стільки образ, що за всю свою журналістську практику стільки не чув. Усе це я записав на диктофон, а оператор – на камеру.

Скажу чесно, вже не дивуюся, що у трамваї ця пані віддала свої гроші, бо на власні очі побачив, як поводяться контролери.

А що довелося вислухати пані Ользі! Її студентку звинуватили у злочині, а саму викладачку у співучасті, через що, на думку начальника відділу контролю, контролери могли стягнути з неї штраф. Пані пообіцяли, що напишуть на неї в інститут, посилено почнуть перевіряти студентів цього інституту, що підуть скаржитися на неї в деканат і до ректора…

Апогеєм «дійства» став «атракціон нечуваної щедрості» від начальника відділу контролю.

– Якщо вам лише у грошах розходиться, я віддам вам свої! – заявив він і дістав із гаманця 20 гривень, помахав ними й поклав назад до кишені.

Виявилося, що віддавати гроші він не збирався, а лише перевіряв, що для жінки важливіше – духовне чи матеріальне.

 

План! План! План!

 

Дещо прояснити ситуацію допоміг юрист «Львівелектротрансу». Він погодився, що не існує такого закону чи правила, згідно з яким можна оштрафувати пасажира, котрий має повновартісний закомпостований квиток (контролери не заперечували, що квиток у жінки був). Погодився він і з тим, що дискусія з контролером не є приводом для штрафу.

Але гроші жінці повертати ніхто не збирається, тим паче – вибачатися перед нею. Їй «читали мораль» – мовляв, вона своїми скаргами відволікає чесних людей від роботи.  

– Ця жінка позичила гроші своїй студентці – і тепер невідомо чого хоче! – заявила контролер. Згодом з’ясувалося, що її прізвище Лотоцька і вона заочно вчиться у Львівському університеті внутрішніх справ!

А й справді, чого ж хоче викладач філософії, якщо вона лише позичила своїй студентці гроші? Де мотив? Вона вирішила заробити на «Львівелектротрансі» 20 гривень? Просто не любить контролерів і має на меті псувати їм життя, витрачаючи свій вільний час? О! Вона з дитинства ненавидить «Львівелектротранс»! А ми, продажні журналісти, напевно, мали отримати процент від цих 20 гривень, тому й прийшли з диктофоном і камерою ставити свої «криві питання»!

Мотиву немає – це по-перше. Закомпостований квиток у пані Ольги є – по-друге. Якщо вона позичила гроші своїй студентці, чому квитанцію про штраф дали їй, а не дівчині? Це по-третє. Та зваживши всі «за» і «проти», доходиш висновку, що мотив у жінки таки був – її незаслужено образили, тож вона сподівалася, що перед нею вибачаться.

А який мотив у контролерів? План! План зі збору штрафів, який вони повинні виконувати! Один із працівників «Львівелектротрансу» розповів нам, що контролери отримують ще й процент від суми принесених штрафів. Щоправда, самі контролери не заперечили й не підтвердили цього – просто відмовилися відповідати на таке запитання.

Закінчилася ставка віч-на-віч наступним чином. Начальник служби контролю погодився повернути викладачці 20 гривень – за умови, що вона знайде студентку-порушницю і приведе її до нього. А вибачатися ні він, ні контролери не вважали за потрібне.

Тобто для того, щоби повернути собі незаконно забрані гроші, пані мала, витрачаючи свій час, виконати роботу контролерів. А вибачень вона взагалі не заслужила!

 

«Перед вами вибачаться»

 

Такі люди не можуть працювати контролерами, оскільки суттєво перевищують свої повноваження, подумав я. А оскільки начальник їх покриває, це викликає у них відчуття вседозволеності. Така ситуація є небезпечною та загрозливою. Завтра ці ж контролери можуть причепитися до людини із хворим серцем чи до вагітної жінки – і може статися біда. Треба повідомити про це неподобство директора ЛМКП «Львівелектротранс»!

Я переписав диктофонний запис «очної ставки» на диск і надіслав директорові. Пан директор (тоді «Львівелектротрансом» керував Андрій Федоренко) прийняв мене не сам, а разом із уже знайомим мені начальником служби контролю Андрієм Королем, відразу звинувативши мене в заангажованості. Розмова закінчилася нічим. На прощання мені пообіцяли, мовляв, розберуться, хто я такий...

Знайти правду в керівництва «Львівелетротрансу» не вдалося, тож я вирішив поспілкуватися з ректором Львівського університету внутрішніх справ. Оскільки контролер Лозинська – студентка цього ВНЗ і вчинила протиправні дії, мене зацікавило, як відреагує на це керівництво закладу, в якому навчають, як захищати закон.

Скопіювавши аудіо- та відеоматеріали зі ставки віч-на-віч на ще один компакт-диск, я подався на прийом до ректора цього шанованого вузу. На жаль, прийняти мене він не зміг. На розмову погодився проректор із роботи з персоналом та з міжнародних зв’язків полковник міліції Ігор Буракевич. Він уважно вислухав та обіцяв усе з’ясувати, попросивши наразі не надавати справі розголосу. Я погодився і зателефонував панові Буракевичу через тиждень. У полковника руки до цієї справи ще не дійшли…

– Не хвилюйтеся, ми обов’язково проведемо розмову зі своєю студенткою. Вона знайде цю викладачку і вибачиться перед нею. Я вам зателефоную після розмови з дівчиною.

Та ніхто мені так і не зателефонував. Пані Ользі, мабуть, теж.

 

Під прокурорським «ковпаком»

 

Я порадив Ользі Шевчук подати на посадових осіб «Львівелектротранс» до суду – за образу честі й гідності. І сам збирався зробити те саме, але дізнався, що Андрій Федоренко написав заяву на звільнення…

Виявилося, звинувачує посадовців «Львівелектотранс» не тільки викладач філософії, а й прокуратура. Щоправда, слідчі підозрюють працівників цього комунального підприємства не у хамстві, а у привласненні бюджетних коштів у особливо великих розмірах. Не багато-не мало – 2 млн гривень!

Скільки викладачок треба «спіймати» у транспорті, щоби «перекрити» зниклі кошти? 100 000! Роботи – непочатий край!

Наразі виконувачем обов’язків директора ЛМКП «Львівелектротранс» призначено Володимира Карпу. «Можливо, цій людині вдасться навести лад у Львівелектротрансі?» – подумав я. Але потерпіла від дій контролерів отримала від цього ЛМКП лист саме за підписом пана Карпи. У цьому листі написано, що скарга жінки безпідставна, оскільки, як казав Козьма Прутков, «такого не може бути, оскільки не може бути ніколи».

А от це речення з офіційного листа неабияк мене зацікавило: «Найняла слідчих для проведення журналістського розслідування».

 

«Били ногами»…

 

Даремно новий керівник «Львівелектротрансу» не зреагував на це розслідування, адже в липці стався ще один інцидент за участі контролерів цієї установи – ще серйозніший. У Львівську міську клінічну лікарню потрапила Любов Трасковська, яка стверджує, що контролери «Львівелектротрансу» її побили!

– Вони били мене в голову, в лице. Жінка почала виривати мені з рук сумку, а контролер-чоловік бив, копав... – розповіла потерпіла.

У своєму коментарі нейрохірург 8-ї Львівської міської клінічної лікарні Олег Кобилецький заявив: «Загальний стан – помірної тяжкості. Діагноз – закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку».

Контролери ж знову стверджують, що жінка була неправа, а шефи знову їх прикривають. Керівник відділу ГУ МВС у Львівській області Денис Харчук повідомив: матеріали справи перебувають у дільничного інспектора, і додав, що розглядають питання про притягнення до відповідальності цих кондукторів.

Чи справді порушників покарають? Питання радше риторичне. Якби хтось звернув увагу на їх протиправні дії ще під час звернення Ольги Шевчук, можливо, пані Тарасковська не опинилась б у лікарні. Пані Шевчук подала на контролерів до суду і чекає, коли там знайдуть час на розгляд її справи.

Наразі ж можна стверджувати: їздити у львівських трамваях небезпечно, оскільки контролери цього підприємства мають повну й ніким не обмежену владу над пасажирами! Можливо, вони отримали такі «права» в рамках креативної компанії із боротьби з «зайцями» під назвою «Львів – місто левів, а не зайців», якою «Львівелектротранс» так пишається? Та дозволю собі нагадати керівництву ЛМКП «Львівелектротранс»: у трамваях і тролейбусах їздять не звірі, а люди, і не варто ставитися до них зі звірячою люттю.

 

Стрічка 1

 

Контролер: «Зараз ви ту камеру збиратимете по цілому кабінеті»

 

Стрічка 2

 

Любов Трасковська: «Контролери почали мене сильно бити…»

 

P.S. Шановні читачі! Якщо комусь із вас довелося відчути на собі «особливу увагу» контролерів міського електротранспорту, просимо звертатися в редакцію. Ми обов’язково опублікуємо ваші листи.

 
Завантажити оригінал публікації: частина 1, частина 2

Інформація про конкурсанта:

Якушев Влад Володимирович, журналіст, ТзОВ «Агенція журналістських розслідувань», видання «Інформатор». Досвід роботи в журналістиці - 10 років

Професійні нагороди, відзнаки:

2009 рік - 2 місце у 1-му Всеукраїнському конкурсі "Репортери надії" в категорії "Публікація в пресі чи в інтернеті"

Лауріат конкурсу газети "2000" та Національної спілки журналістів України у номінації "Аналітика" - 2006 рік

 
 

Думка журі

 
 
[повернутися до переліку робіт]
[повернутися до переліку номінацій]

   
 
3702
 
Наші партнери

Організатори
 
Генеральний телевізійний партнер
 
Інформаційні партнери
Медіабізнес ГУРТ Незалежна медіа-профспілка України Громадське радіо Детектор Медіа СУД НА ДОЛОНІ HelpSMI
 
Партнери конкурсу
USAID Internews SIDA
 
Спонсори конкурсу