Вхід на сайт
Логін:
Пароль:
[Забули пароль?]
 
закрити
 
 
 
 
 
Головна  
 
 

Номінація: Найкраще подання резонансного матеріалу

Критерії:

- оперативність, новизна;
- значущість, впливовість;
- повідомлення, яке змінило світ/ситуацію.

Усі роботи, подані в цю номінацію, можуть бути також номіновані на присудження спеціальних призів та інших нагород, оголошених Організаторами конкурсу "Честь Професії"

  • оцінка від 1 до 10 за десятибальною шкалою (1- мінімальна оцінка, 10 - максимальна; ви можете використовувати тільки цілі бали);
  • ви можете висловити особливу думку стосовно кожної з робіт у спеціальній формі. розташованій під роботою
  •  
 

««У професори – «по блату»»

Пахолко Оксана | Друкована робота

 
 

Радникові глави секретаріату Президента, викладачці Львівського національного університету ветмедицини, яку в навчальному закладі бачать лише на урочистостях, вчена рада вузу «за особливі заслуги», але всупереч правилам, присвоїла звання професора.

 

Із відомого на всю Україну «проффесора» Віктора Януковича не насміхався хіба лінивий. При найменшій нагоді «липовим» ученим званням колишньому прем’єрові особливо дорікала нинішня президентська команда. Та часи змінилися – і тепер секретаріат глави держави сам став кузнею псевдопрофесорів.

Бо, виявляється, викладацька робота, наукові праці та професіоналізм – не ті сходинки, якими можна стрімко зійти від захисту «кандидатської» до звання доцента і блискавично отримати «професора». Для цього потрібно зовсім інше – перебувати на орбіті сильних світу цього, працювати у найвищих ешелонах влади і час від часу навідуватися до альма-матер. І тоді за певні преференції та впливовість «потрібну» людину можуть легко зробити «видатним ученим» сучасності.

Саме таку запаморочливу наукову стежину у стінах Львівського університету ветеринарної медицини і біотехнологій ім. С. Гжицького проклали Ларисі Усаченко – радникові глави секретаріату Віктора Балоги. Утім, ця історія – лише ілюстрація до системної корумпованості та безладу, якими нині в Україні просякнуті і влада, й наука.

 

Говорити чи мовчати? 

 

…Час занять. У коридорах ветеринарного університету тиша. Уже з перших кроків не полишає враження, що потрапила в минуле. Мовби з епохи розвинутого соціалізму нічого не змінилося: масивні бетонні стіни, прикрашені все тими ж сюжетами про світле майбутнє, живописні полотна, на яких коні, вівці, корови, фотогалерея «Кращі люди університету». У повітрі витає запах дешевих пиріжків, змішаний зі специфічними «пахощами» медпрепаратів. Біля кабінетів юрмляться студенти. Підходжу до них із видрукованою з Інтернету фотографією Лариси Усаченко, яка, за офіційними даними, працює в цьому вузі ось уже шостий рік. Та зграйка третьокурсників дружно знизує плечима – впізнати викладача профільної кафедри ветмедицини не змогли ні вони, ні інші спудеї, які траплялися мені у стінах закладу.

«Напевно, двієчники та прогульники», – думаю я і в пошуках викладачів, не зайнятих читанням лекцій, іду з однієї аудиторії в іншу. Врешті потрапляю на «Закарпаття» – так жартома за віддаленість від головного корпусу називають кілька старих будівель, в яких  розташувалися кафедри університету. Важко собі уявити, що в цих колись житлових будинках, не зовсім вдало пристосованих під навчальні аудиторії, студенти можуть почуватися, як у храмі науки. Вузькі коридори, відповідно – тиснява, давно не білені стіни, шафи із заспиртованими бозна-коли навчальними експонатами.

Із листом у руках, який надійшов у редакцію «Інформатора», пробую знайти сміливців-викладачів, членів вченої ради, які пояснили б, що ж коїться у стінах «вишу». Адже адресати висували серйозні звинувачення: буцімто керівництво вузу, порушуючи закони і правила, не дотримуючись вимог, незаслужено присвоїло високе звання професора Ларисі Усаченко, радникові глави секретаріату Президента.

Появі журналіста тут ніскільки не дивуються. «Кажете, що вам написали про порушення при присвоєнні “професора” пані Усаченко? Та вся ця справа – суцільне порушення кожного пункту», – іронічно зауважує доцент однієї з кафедр Ірина Василівна (імена зі зрозумілих міркувань змінено. – Авт.). Забігаючи наперед, мушу сказати, що в день моєї розмови з викладачами вони не приховували своїх імен і прізвищ – бо вважали, що настав час покласти край «вотчині, на яку перетворив університет його ректор пан Кравців». Але вже за кілька днів після моїх намагань отримати від керівництва цього навчального закладу документальне підтвердження законності присвоєння такого звання пані Усаченко, викладачі, котрі відверто розповідали про порядки у ветуніверситеті, зателефонували мені з настійливим проханням не згадувати їх поіменно. Що ж, можна припустити, що «бунтарів» вирішили приструнити. Можливо, спрацював інстинкт самозбереження: люди давно не вірять у справедливість, а перспектива залишитися без роботи й «поховати» власну наукову кар’єру дуже навіть вірогідна.

«Сама вчена рада, яку скликали 16 лютого, щоби проголосувати за присвоєння цього звання Ларисі Усаченко, відбулася з порушеннями, – вважає професор Петро Петрович. – У бюлетенях не була проставлена дата, і ми мали голосувати за подію нібито “заднім” числом, “у листопаді”. А все тому, що 27 грудня 2008 року Кабінет Міністрів України затвердив нову постанову “Про порядок присвоєння вченого звання професора і доцента”, яка значно ускладнила умови отримання цього звання».

За новими правилами, висуванець на «професора» має мати 10-річний стаж педагогічної роботи, останній рік працювати на посаді професора, підготувати не менше трьох кандидатів наук, видати навчально-методичні праці й підручники із грифом Міністерства освіти і науки. А головне – від отримання звання доцента до одержання «професора» має минути п’ять років педагогічної роботи.

 

«Порушень нема. Сідайте!»

 

«У цьому й проблема, адже, за новими правилами, в пані Усаченко взагалі не було шансів отримати “професора”, – обурюється Олег Павлович, іще один член ученої ради. – Тому вчену раду скликали для технічного голосування, щоби швиденько “провести” її на “професора” ще за старими правилами. Потім у бюлетенях з’явилася дата – чи то 6-те, чи 26 листопада. Хіба це не грубе порушення? Та й хто цю Усаченко тут бачив? Як можна вважати педагогом людину, котра не викладає, а лише числиться на кафедрі на 0,25% посадового окладу? Саме тому двоє з присутніх членів вченої ради поцікавилися, чи все відповідає вимогам нового порядку присвоєння звання. На що почули категоричну відповідь ректора: “Ніяких порушень нема, ми все врахували. Сідайте!”»

«Звісно, що після таких слів говорити будь-що було марно, – підтримує колегу Петро Петрович. – Але невже всіх нас мають за дурнів? Усаченко не працювала тут жодного дня! Її бачили тільки на пародійному захисті дисертації у травні 2007 року. Керівником “кандидатської” був ректор Роман Кравців, але хто писав дисертацію – невідомо. Бо сама “професор” добряче насмішила присутніх, коли не змогла відповісти на деякі питання. От, приміром, твердила, що для дослідів узяла 40 аналогів тварин. Це означає, що чотири десятки бичків народилися в один день і з такою самою вагою! Теличок ще можна стільки підібрати, але бичків – нереально! Для цього в господарстві має бути поголів’я 8-10 тисяч штук. Хто хоч трохи знається на тваринництві, зрозуміє, що це абсурд».

До слова, коли ми згодом зателефонували у господарство «Білий стік», на базі якого буцімто проводила досліди Лариса Усаченко, то його директор Олег Іванчина неабияк нас вразив, повідомивши, що у 2007 році тримав усього 430 голів!

«Та дивує інше: хто має стояти на сторожі закону й порядку, як не Президент і його оточення? – вважає Ірина Василівна. – Що тоді казати про внутрівузівські порядки, якщо секретаріат “плодить” таких “професорів”, а порушення прикривають “згори”?! Де ви чули, щоби через рік після захисту “кандидатської” людина отримувала звання доцента, а ще через чотири місяці її висували б на “професора”? Я з 1977-го працювала асистентом, і “кандидатську” захистила тільки через десять років. А доцента мені присвоїли в 1999-му! Уявіть: 22 роки я працювала на “доцента”, а тут за два роки дають “професора”! Хіба не цирк? Чому одні роками викладають, справді ведуть науково-дослідницьку роботу, а інші “за гарні очі” блискавично отримують “професора”? І нас ще змушують підтримувати таке рішення!»

Обговорюючи «професорство» пані Усаченко, викладачі вже між собою вступили у жваву дискусію про навчальні будні. Чого тільки не довелося почути! Приміром, що в рейтингу аграрних вузів Львівський ветеринарний університет упродовж 2003-2007 років займає останні місця, але при цьому на державні нагороди регулярно висувають «потрібних» людей. Серед них і Лариса Усаченко, яка 2009 року за поданням ректора Романа Кравціва отримала від Президента почесне звання «заслужений діяч науки і техніки». Згадали й про наболіле: за рівнем матеріально-технічного забезпечення вуз теж пасе задніх. На кафедрі токсикології давно не проводять досліджень, бо за останні роки не отримали ні необхідних для цього праймерів, ані будь-яких інших приладів. На кафедрі патанатомії студенти користуються мікроскопом ще з... 1968 року! Робочий одяг – білі халати, шапочки та гумові чоботи, без яких не зайти у прозекторій, викладачі теж змушені купувати самі.

«Та що там казати, – бідкається Олег Павлович, – у нас на кафедрі стоїть комп’ютер, якому вже 20 років. Списати його не можемо, бо тоді буде вважатися, що ми не забезпечені технікою. А новий ПК, який викладачі купили “до спілки”, щоби працювати над навчальними посібниками, мусимо ховати щоразу, як чуємо про чергову перевірку. До того ж, практичні заняття – наприклад, розтин трупа – ми проводимо... на дошці! Колись для цього мали лабораторних тварин – кроликів, мишей, пацюків чи хоча би жаб, а зараз не маємо нічого! Який із такого студента буде ветеринар? От де проблема – нема підручників, навчальної бази, інструментарію, практикуму... Зате є от такі “професори”!»

 

Коли правда стає пасквілем

 

Щоби з’ясувати, наскільки справедливі ці звинувачення, агент «Інформатора» подалася на пошуки правди до вищого керівництва вузу. Ректор ветуніверситету професор Роман Кравців, на жаль, перебував у двотижневій відпустці. Його заступник Василь Гунчак, прочитавши скаргу, яка надійшла на адресу нашого видання, назвав її «пасквілем», проте пообіцяв надати всю інформацію. І тут почалися, так би мовити, «професорські каруселі». У відділі кадрів, де мені теоретично дозволили переглянути особову справу  Усаченко Л. М., цих документів... не виявилося. «Справа, мабуть, у кабінеті ректора, – заявила працівниця. – Можу тільки сказати, що Лариса Михайлівна працює в університеті з 2003 року, а з 2008-го на 0,25 ставки – на посаді доцента кафедри ветеринарно-санітарної експертизи».

На самій кафедрі мені показали лише видрукований з комп’ютера і не завірений жодними печатками чи підписами аркуш, в якому ішлося, що робоче навантаження Л. Усаченко становить 302 години на рік (із них 22 год. – лекції, 24 год. – практичні заняття, 78 год. – перевірка виробничої практики, 100 год. відведено на дипломні роботи студентів і 60 год. – на магістерські). Ну, а те, що спудеї не знають такої викладачки, пояснили просто: Лариса Михайлівна займається тільки заочниками, а щоби прочитати їм лекції, достатньо приїхати в університет на... два дні! Утім, звірити зазначене навантаження з журналом занять, в якому після кожної пари викладач ставить свій підпис, так і не вдалося. Цей підзвітний документ був захований десь у шухлядах аспірантів, яких, звісно, на робочому місці в той час теж не було.

Учений секретар університету Марія Гідкова, яка готує всі документи й подання на присвоєння вченого звання у Міністерство освіти й науки, теж не відшукала у своїх архівах жодного «паперу» на Ларису Усаченко. «Можливо, вони ще на стадії підготовки, а тому перебувають у секретаря вченої ради», – висловила вона припущення. Секретар ученої ради Володимир Бінкевич заявив, що без прямої вказівки ректора розмовляти зі мною на цю тему не буде. Не вдалося також побачити жодного написаного особисто пані «професором» підручника чи посібника, який би Міністерство науки та освіти рекомендувало для навчання. Коли ж я знову повернулася до кабінету заступника ректора, щоби пояснити – мовляв, його підлеглі не дають жодної можливості переконатися в заслугах Усаченко Л. М. перед наукою, пан Гунчак заявив: «Я взагалі не думаю, що ми можемо показувати вам наші внутрішні документи. Ви ж не міліція і не прокуратура».

Отакої! Невже викладацька робота, наукові праці і професійні здобутки людини, яку пропонують визнати професором, є державною таємницею і їх мають зберігатися за сімома замками? За цілий тиждень нашого розслідування ніхто з керівництва вузу так і не зміг чітко відповісти – як можна вже через рік після захисту «кандидатської» стати доцентом, а менш ніж за півроку після «доцента» висуватися, як виняток, на «професора»? І скількох таких «виняткових професорів» здатні намножити українські вузи?

Ситуацію дещо прояснила відповідь, яку «Агенція...» отримала на офіційний запит. Із неї можна було зрозуміти головне: найбільша «наукова заслуга» пані Усаченко в тому, що вона (цитую) «надала університету велику допомогу в організації святкування 550-річного ювілею»! Саме за це колектив кафедри клопотав перед ученою радою, аби  Ларису Михайлівну перевели на посаду професора кафедри. Та й це ще не все! Заслугами Л. Усаченко вважають, як сказано у відповіді, «громадські роботи», а саме: депутатство, керівництво департаментом рибного господарства та перебування на посаді радника глави секретаріату Президента. Відколи ж це добре оплачувані державою посади є громадською роботою? І чи достатній це привід для того, щоби стати професором?..

 

Вставка

 

«Уявіть: 22 роки я працювала на “доцента”, а тут за два роки дають “професора”! Хіба не цирк?»

 

Диктофон:

Професор Роман Кравців, ректор Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. Гжицького:

 

– Учена рада, яка відбулася 16 лютого 2009 року, справді розглядала кандидатуру Усаченко Л.М. на присвоєння їй ученого звання професора. Ми хотіли зробити це в порядку винятку раніше, ще в листопаді, тобто до прийняття нового «Порядку присвоєння». Але внаслідок моєї хвороби засідання вченої ради довелося відкласти. Ми врахували те, що пані Усаченко багато років працює на керівних посадах високого рангу і, навіть обіймаючи найвищі пости, надає нашому вузу всіляку підтримку, зокрема в організації різноманітних святкувань. Вона передала у фонд нашої бібліотеки велику кількість друкованих видань, стала співавтором (одним із одинадцяти. – Авт). «Малої енциклопедії ветеринарної медицини». Проте 11 членів вченої ради висловилися проти присвоєння їй ученого звання професора. Тож я, ще раз детально все проаналізувавши, зрозумів, що таке рішення може бути оскарженим, томуми вирішили не подавати атестаційну справу Усаченко Л.М. до Міністерства освіти й науки.

До слова, темою скликаної 16.02.2009 вченої ради було відзначення Дня захисника Вітчизни і свята 8 Березня. Саме з нагоди Міжнародного жіночого дня подарунок у вигляді звання «професора» мала би отримати покровителька і помічниця вузу Усаченко Л.М.

 

Досьє

 

Усаченко Лариса Михайлівна народилася 1971 року в с. Куйбишевське (Казахстан). Нині – радник глави секретаріату Президента, член політради «Єдиного центру», голова Київської обласної організації ЄЦ. Одружена, виховує двох дітей.

Освіта: Каховський радгосп-технікум (1990 р.), спеціальність ветеринар-фельдшер; Одеський сільгоспінститут (1997 р.), лікар ветеринарної медицини; Національна академія держуправління при Президентові України (2005 р.), магістр держуправління; Харківський національний університет внутрішніх справ (2008 р), юрист.

Кар’єра: голова Незалежної профспілки фермерів і приватних землевласників України, помічник-консультант народного депутата В. Ющенка, народний депутат України IV  скликання, член Комітету з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи ВР України, голова ради міжнародної ГО «Світ родини», директор Департаменту рибного господарства Мінагрополітики України, викладач Львівського ветеринарного університету ім. С. Гжицького.

Нагороди: Орден України «За заслуги» III ступеня (2005 р.), трудова відзнака «Знак пошани» Мінагрополітики (2005 р.), орден Святого князя Володимира Великого III ступеня (2005 р.), почесна грамота «За особливі заслуги перед українським народом» Голови ВР України (2006 р.), почесне звання «заслужений діяч науки і техніки України» (2009 р.).

 

Стрічка ліва

 

Факт: професора Ларису Усаченко ні за фото, ні по пам’яті не згадав жоден студент

 

Стрічка права

 

Викладачі вузу: практичні заняття – наприклад, розтин трупа – ми проводимо... на дошці!

 

 Завантажити оригінал публікації: частина 1, частина 2, частина 3

 

Інформація про конкурсанта:

Пахолко Оксана Степанівна, Відповідальний редактор, ТзОВ «Агенція журналістських розслідувань», видання «Інформатор». Досвід роботи в журналістиці - 17 років

Професійні нагороди, відзнаки:

1. Диплом ІІІ Національного конкурсу на кращі журналістські розслідування з проблем корупції в Україні (третє місце за краще журналістське розслідування у регіональних друкованих ЗМІ)

2. Сертифікат Проекту ЄС «Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні» - за кращу критичну публікацію в друкованих ЗМІ в рамках Національного конкурсу для журналістів «Зміни себе – зміни світ»

 

Думка журі

 
 
[повернутися до переліку робіт]
[повернутися до переліку номінацій]

   
 
4920
 
Наші партнери

Організатори
 
Генеральний телевізійний партнер
 
Інформаційні партнери
 
Партнери конкурсу
 
Спонсори конкурсу