Вхід на сайт
Логін:
Пароль:
[Забули пароль?]
 
закрити
 
 
 
 
 
Головна  
 
 

Номінація: «Надія журналістики»

Критерії:

- номінація відкрита для всіх журналістів, яким не виповнилося 25 років на момент подання заявки,
і хто раніше не попадав в «список фіналістів» (5 кращих робіт) в цій номінації.

- Роботи, подані на цю номінацію, можуть відноситися до будь-якого жанру журналістики.

Усі роботи, подані в цю номінацію, можуть бути також номіновані на присудження спеціальних призів та інших нагород, оголошених Організаторами конкурсу "Честь Професії"
  • оцінка від 1 до 10 за десятибальною шкалою (1- мінімальна оцінка, 10 - максимальна; ви можете використовувати тільки цілі бали);
  • ви можете висловити особливу думку стосовно кожної з робіт у спеціальній формі. розташованій під роботою
  •  
 

««Далека близька Європа»»

Василевський Олег | Друкована робота

 
 

Далека близька Європа

 

Агент «Інформатора» з’ясував, чому українці, які доволі часто їздять до Польщі, беруть консульство «штурмом», і чому так складно здати документи на отримання дозволу перетинати кордон згідно з Угодою про малий прикордонний рух

 

«Стою під польським консульством уже третій день, а документи на візу ніяк не можу здати», – зателефонувала в редакцію обурена читачка. Упродовж кількох днів з такими ж скаргами до нас звернулися ще з десяток людей. Усі вони просили хоч якось їм зарадити у цій ситуації.

За словами львів’ян, черга посувається дуже повільно – за день цю процедуру проходять приблизно сто п’ятдесят осіб. А торік консульство приймало щодня удвічі, а то й утричі більше відвідувачів. «Швидко здати документи таки можна, але за окрему плату, – нарікали люди. – І така “допомога” коштує 800 гривень. Хоча можна й дешевше домовитися».

 

«Хочете пройти – платіть»

 

Агент «Інформатора» перебував під польським консульством другого і третього липня. Був там і першого числа, однак у той день відкривали малий прикордонний рух. Під установу приїхали журналісти, тож ситуація «для телекамер» повністю відрізнялася від тієї, яку описували наші читачі. Польські працівники консульства справно давали команду українським міліціонерам, аби ті пропускали людей. Акуратна (щоправда, довжелезна) черга доволі швидко просувалася. Проте знайти того дня осіб, котрі «допомогли б» пройти поза чергою, мені так і не вдалося.

Утім, ідилія щезла вже наступного дня. Обурені люди були готові ледь не штурмом брати польське консульство. Воно й не дивно, адже «живий ланцюжок» майже не рухався вперед – дехто стояв тут уже третю добу. «Приїхав до Львова ще вчора зранку, прочекав день і ніч, – скаржиться житель Радехівського району пан Степан. – Таких, як я, було багато, хтось навіть додумався взяти зі собою намет. А що робити? Йти ночувати на вокзал?.. Люди непритомніють від спеки, але краще не виходити з черги, бо потім ладу не наведеш».

За словами пані Тетяни, віднедавна під консульством твориться щось незрозуміле. Жінка – приватний підприємець, відтак щотижня їздить до Польщі по товар. «Останнього разу візу мені виробили на 20 днів, – скаржиться вона. – Щиро кажучи, здивувалася, коли дізналась термін її дії, адже була впевнена, що дадуть дозвіл перетинати кордон впродовж трьох місяців. Тож щойно здавала документи на одну візу, як уже знову стою в черзі. І таке трапилося не лише зі мною – багатьох знайомих спіткало таке нещастя. Поляки просто знущаються з нас! Бувало навіть, що документи приймали лише до 11 години, хоча установа повинна працювати до 14-ї. А якось один її працівник узагалі заявив: “Хочете пройти – платіть”».

Під консульством вирує своє життя. А всередині охочим виїхати за кордон надають усі потрібні послуги. Єдине, чого ще не роблять, – фотографій. Натомість і страхових агентів там достатньо, і ксерокс знайти – не проблема, навіть перекусити можна. Неподалік в одному із приватних будинків його власник облаштував магазин. Асортимент не надто широкий, але найпопулярніші там цигарки, «сто грамів» і до них. Чоловіки ходять туди, мов по свячену воду. Кажуть, навіть міліціонери – і ті забігають на «точку» по сигарети.

До речі правоохоронцям, а точніше – працівникам ДАІ, роботи там також вистачає. «Автомобіль повинен бути припаркований за два метри від стіни, – пояснює обуреним водіям інспектор, – а ці взагалі поставили під знаком, який це забороняє!» «Покажіть мені бодай одну машину, котра правильно припаркована! Якби знали правила й дотримувалися їх, ніхто б вас не штрафував», – вів роз’яснювальну роботу ще один правоохоронець.

 

«За 500 домовимося»

 

...«Допомога не потрібна?» – почув я, щойно звернувши з вул. Сахарова на вул. Сміливих, де розташоване польське консульство. Люди з бейджиками стоять через кожні двадцять метрів і пропонують свої послуги: заповнення анкет-заяв, оформлення страховки, а за окрему плату «посприяють» швидшій здачі документів. «Можеш допомогти пройти в консульство?» – запитую хлопця з бейджиком. «Це дорого коштує», – попереджає він. «Скільки?» «П’ятсот гривень, – відповідає юнак. – Платиш мені гроші і чекаєш ось під цим парканом. Коли вийде поляк і назве твоє прізвище – скажеш йому пароль».

До слова, як я помітив, у такий спосіб у консульство проходить чимало людей. Ледь не щодвадцять хвилин співробітник посольства проводить когось «свого». Однак у п’ятницю «лавочку» дещо прикрили. «Ще годину тому я дала вам гроші, а результату ніякого», – сварилася якась пані саме з тим хлопчиною, котрий обіцяв мені допомогти. «Приїхав консул, – виправдовувався той, – тож мусите трохи почекати».

Іще один цікавий парадокс у роботі польського консуляту. Якщо ви хочете отримати робочу візу в Польщу, віднедавна ви зобов’язані застрахуватися винятково у «PZU Україна». «Невідомо тільки, посилаючись на які документи польське консульство у Львові прийняло таке рішення, – розмірковує заступник голови правління ВАТ АСК “Скарбниця” Андрій Челак. – Адже Європейський Союз акредитував 91 українську страхову компанію, поліси яких дійсні на території ЄС. А 30 червня польське консульство припинило приймати медичні страховки будь-якої іншої  компанії, крім “PZU”. І без жодних пояснень. Причому таке твориться тільки у Львові, в інших містах усе нормально».

 

Кінець червня, а інформації жодної

 

Із 1 липня, як відомо, набула чинності угода про малий прикордонний рух, яка надає привілейоване право жителям прикордонної 30-кілометрової зони перетинати державний кордон. Здавалося б, нарешті! Тепер мешканцям цих територій достатньо лише зібрати потрібні документи та віднести їх у польське консульство. Тільки-от – які саме документи? Щиро кажучи, знайти відповідь на це питання було дуже складно. На жодному офіційному інтернет-ресурсі про них – ані слова. Врешті знайомі пояснили, що потрібно тільки заповнити відповідну анкету-заяву, мати закордонний паспорт та довідку з місця проживання (документ, котрий підтверджує, що людина мешкає у цій зоні не менше трьох років).

Однак усю інформацію треба перевіряти – тому телефоную у Львівську ОДА. У прес-службі повідомили, що вичерпну відповідь на це питання може дати лише начальник відділу міжнародного співробітництва та євроінтеграції Лев Захарчишин. Дзвінок від агента «Інформатора» застав чиновника за межами України, тож довелося шукати інші джерела відомостей. Та, як виявилося, на цілу ОДА єдиною обізнаною людиною у питанні про малий прикордонний рух є лише власне пан Захарчишин! У відділі міжнародного співробітництва та євроінтеграції порадили звернутись у представництво МЗС України у Львівській області.

Однак і там розвели руками – мовляв, нічого не можемо пояснити. Хоча попередньо працівниця цієї установи сказала, що «Агенції...» нададуть копію угоди про малий прикордонний рух. І все ж попросили передзвонити після обіду. Та до того часу думка представництва МЗС кардинально змінилася. «Звертайтесь у Київ, ми вам нічим не можемо зарадити. Хоча ще можете піти у Львівську міську раду – у них також має бути копія угоди», – відповів співробітник представництва. «Львів не входить у 30-кілометрову прикордонну зону, відтак такого документа у нас бути не може», – здивувалися питанню «Інформатора» у прес-службі ЛМР.

На календарі тоді було 30 червня – за день угода мала стати чинною, але ніхто з чиновників не міг надати жодної інформації стосовно малого прикордонного руху. А нас цікавили відповіді на цілком елементарні запитання: які документи потрібно зібрати та які населені пункти входять у 30-кілометрову зону? В угоді ж усе має бути докладно розписано. Хіба важко чиновникам надати її копію? 

Отож, із ЛОДА нас «відфутболили» у представництво МЗС у Львівській області, а звідти – в МЗС України. До слова, остання структура надає ЗМІ інформацію лише по запитах. А запит, своєю чергою, можуть обробляти до 30 календарних днів. Тобто чиновники упродовж місяця розмірковуватимуть: надати журналістам відповідь завтра чи наприкінці терміну? А, може, взагалі не надати (і таке буває)? Тож не дивуйтеся, що реакції з МЗС ми не отримали й донині.

 

І де ту довідку взяти?

 

Проте коли я 1 липня прийшов під польське консульство у Львові (вул. Сміливих, 5), то на дошці оголошень уже був зазначений перелік документів і навіть окреслена 30-кілометрова зона, що потрапляє під дію угоди (але без конкретизації населених пунктів). Цього ж дня з’явилася вся докладна інформація і на сайті консульства. Для того, щоби скористатися своїм правом їздити до Польщі без візи, потрібно заповнити анкету, пред’явити закордонний паспорт і довідку, яка засвідчує, що особа проживає у зазначеній 30-кілометровій прикордонній зоні не менш як три роки.

Якщо із закордонним паспортом усе зрозуміло, то де взяти анкету і якої форми повинна бути згадана довідка? На дошці оголошень вказано, що довідку можна взяти у консульстві. От тільки як туди потрапити? Адже на територію цієї установи (як уже було описано) так просто не впускають. Міліціонер порадив стати у чергу, а коли зайду, то, мовляв, на місці й дізнаюся. Ага, з огляду на те, як швидко просувається черга, омріяну анкету отримаю (якщо таки отримаю) за півтори-дві доби. Та, як виявилось, анкету-заяву можна скачати на сайті lwowkg.polemb.net. До того ж, там є вся інформація щодо малого прикордонного руху.

Проблема виникла із довідкою. Біля консульства вказано, що потрібен документ із місця проживання, але якої форми він має бути – ні слова. Додзвонившись нарешті у консульство (а це, до слова, не так уже й легко), дізнався, що довідку потрібно брати не за місцем проживання, а з обласного ВВІРу. Там порадили звернутись у районний, де наразі не знають, якою має бути той «папірець». «Жодних інструкцій нам іще не надходило», – розповіла співробітниця Сокальського ВВІРу і порадила знову телефонувати у консульство. Отаке-от виходить замкнене коло. Та що поробиш – знову набираю номер консульства, а там відповіли, що згодиться і український паспорт. «Тобто півгодини тому потрібна була довідка, а тепер і паспорта достатньо?!» – обурився я. Однак оператор відразу кинула слухавку.

 

«Міліція? А чого її боятися?!»

 

З’ясувавши нарешті, які потрібні документи, варто було б спробувати їх здати – адже на практиці можуть виникнути різноманітні непередбачувані труднощі. Разом зі своїм знайомим Дмитром, котрий проживає у визначеній 30-кілометровій зоні, йдемо до польського консульства. Паспорти є, анкету також скачали, хоча заповнювати її не поспішали – там є низка, як на мене, не зовсім зрозумілих вимог. Наприклад, потрібно вказати, де ви будете перебувати під час відвідин Польщі – зокрема вказати назву установи, прізвище людини, записати номер телефону або факсу та повну адресу. З огляду на те, що дозвіл діє впродовж двох років, це доволі проблематично. А якщо український громадянин просто використовує надані йому переваги? Можливо, ця пільга знадобиться йому не нині-завтра, а через місяць чи навіть рік?

«Ви що, не знаєте, куди їдете?» – обурилася працівниця консульства на моє запитання. «А якщо я просто хочу помандрувати по Польщі, – не відступаю, – то що маю писати?» «Так і вказуйте!» – хамовито відрубала оператор.

І все ж, коли не знаєте, як правильно заповнити анкету, – не хвилюйтеся. Біля консульства працюють із десяток людей, які за окрему плату зроблять це за вас. Вартість послуги – 15-30 гривень. Торгуватися з ними – марна справа, адже попит на цю послугу чималий. Анкету треба заповнити латинськими літерами – точніше, переписати паспортні дані зі свого закордонного паспорта. Процедура зовсім не складна, однак люди, навчені гірким досвідом, коли їх відсилали з консульства через помилку в анкеті, самі звертаються по допомогу.

«Скільки анкет за день заповнюєте?» – запитую чоловіка, котрий займається цим «промислом». «Нині вже дванадцять було, – із задоволенням відповів той. – Ще, може, чотири заповню, не більше». «А міліції не боїтеся?» «Я оформлений як приватний підприємець, тож нічого вони мені не зроблять». «То, може, ви й чек видаєте?» – намагаюся розговорити «бізнесмена». «Бачиш?..» – кивнув він поглядом на чоловіка у темних окулярах. І цей жест дав зрозуміти, хто тут усім «відає». Заробляють такі приватні підприємці немало – щонайменше двісті гривень за півдня, тому без «даху» їм ніяк не обійтися.

...До консульства ми з Дмитром прийшли о восьмій ранку. Черга на цю пору була нічогенька – людей із тридцять. А вже о дев’ятій ще стільки ж стояло позаду нас. Дехто прибув сюди вдруге. «Першого липня стався збій у комп’ютері, тому до мене черга не дійшла. Сподіваюся, нині вдасться», – розказує «колега», що чекає поруч. Якийсь  чоловік того дня вже втретє намагався здати документи (було 3 липня, тобто їх приймали третій день). Спершу працівникам консульства чимось не сподобалася його фотографія, потім вони виявили помилку при заповнені анкети… Не знаю, чи правда, але люди казали, що його вкотре спіткала невдача.

Дев’ята година ранку, а двері консульства ще не відчинилися. Минуло ще п’ять хвилин… Серед людей поповзли чутки, що ця установа працює за «польським» часом – «по-нашому» з 10.00 до 14.00. Однак із десятихвилинним запізненням робочий день там таки розпочався. Черга просувалася доволі швидко – і вже через дві з половиною години Дмитро увійшов здавати документи. Та їх у нього не прийняли – бракувало довідки з обласного ВВІРу. Паспорт хлопцеві видали майже три роки тому, відтак через те «майже» запис про реєстрацію трохи «кульгав». Отож, довідка з ВВІРу потрібна лише за умови, що ви справді проживаєте у прикордонній зоні не менш ніж три роки. Але в паспорті це через якісь причини не зазначено.

Та все ж здати документи, аби мати змогу відвідувати сусідню Польщу відповідно до угоди про малий прикордонний рух, як з’ясувалося, таки відносно просто. Водночас, отримати шенгенську візу – справа доволі складна. Попри всі заяви керівників України й Польщі про дружні стосунки. А хто в цьому винен? Хлопці, котрі проводять людей у польське консульство, кажуть, що це поляки запропонували їм такий «бізнес». І заявляють – мовляв, не було би попиту, не існувало б пропозиції. Але чому ніхто не прикриє цей «українсько-польський проект»? Чому не реагує генеральний консул республіки Польща у Львові? Куди дивляться правоохоронці, котрі чергують під консульством? Можливо, вони також «у долі»?

 

Кейс

 

Які документи потрібні, аби скористатися своїм правом їздити до Польщі без візи (відповідно до угоди про малий прикордонний рух):

  • Анкетa- заява, заповнена латинськими літерами.
  • Одне кольорове фото розміром 3,5 x 4,5 cм.
  • Оригінал  і копія закордонного паспорта (першої сторінки).
  • Оригінал  та копія українського паспорта (стор. 1, 2, 11).
  • Якщо запис про реєстрацію у паспорті є нечитабельним, потрібна довідка  з ОВіР про реєстрацію

 

Вартість послуги – 20 євро (для неповнолітніх, інвалідів та пенсіонерів – безкоштовно). Уся інформація є на сайті lwowkg.polemb.net, або її можна отримати за телефоном: 8 (032) 235-30-22. Документи приймають у м. Львові на вул. Сміливих, 5.

 

Стрічка ліва:

 

«Помічник»: «Станеш під парканом, а коли вийде поляк і назве твоє прізвище – скажеш йому пароль»

 

Стрічка права:

 

Андрій Челак: «ЄС акредитував 91 українську страхову компанію, але польське консульство приймає медичні страховки тільки від “PZU”»

 

Олег Василевський


Завантажити оригінал публікації: частина 1, частина 2, частина 3

 

 

Інформація про конкурсанта:

Василевський Олег Андрійович, Журналіст, ТзОВ «Агенція журналістських розслідувань», Видання «Інформатор». Досвід роботи в журналістиці – 1 рік

 
 

Думка журі

 
 
[повернутися до переліку робіт]
[повернутися до переліку номінацій]

   
 
3595
 
Наші партнери

Організатори
 
Генеральний телевізійний партнер
 
Інформаційні партнери
Медіабізнес ГУРТ Незалежна медіа-профспілка України Громадське радіо Детектор Медіа СУД НА ДОЛОНІ HelpSMI
 
Партнери конкурсу
USAID Internews SIDA
 
Спонсори конкурсу