Вхід на сайт
Логін:
Пароль:
[Забули пароль?]
 
закрити
 
 
 
 
 
Головна  
           
 
 

Вадим Балицький: «Кожне розслідування – це детектив. Якщо він нам не цікавий, ми його просто не читаємо»

04.06.2014

Вадим Балицький – сьогодні директор з розвитку у компанії «Корпоративні медіа. Вейсберг та партнери». Ще три роки тому він працював директором з розвитку «Газети по-київськи», а колись був її першим головним редактором. Коли суспільно-політичними проектами у часи правління В. Януковича займатися стало не можливо, пан Вадим подався у специфічну сферу корпоративних медіа.  На пропозицію увійти до журі конкурсу «Честь Професії» він погодився відразу – перемогла цікавість про те, що відбувається у сфері соціальної журналістики, особливо у регіональній, за якою пан Вадим свого часу активно слідкував. 66 робіт у номінації «Краще журналістське розслідування» потрапили у надійні руки – скрупульозна та професійна оцінка їм була гарантована. Що вийшло із цієї  співпраці – у прямій мові від Вадима Балицького, який аналізує не лише роботи, подані на конкурс, а й стан сучасної української журналістики в цілому.



Про розслідування як жанр

Для того, щоб оцінити розслідування, що були надіслані на конкурс, давайте пройдемося по критеріях, які зазначені на сайті конкурсу «Честь Професії» і які впливали на мою оцінку. 

Значущість піднятого питання чи проблеми. З цим проблем не було. Як і з доказами, аргументами, мотивацією.

Результативність. Це коли  розслідування призвело до дії, зміни чогось, певної активності, коли було досягнуто справедливості. На жаль, автори рідко відслідковують долю свого матеріалу, а це великий мінус. Лише  в одиничних випадках із журналістських розслідувань був якийсь результат. А такого, щоб «ми виявили, суд довів, чиновника посадили», в конкурсних роботах немає. 

На мою думку, серед критеріїв не вистачає ще одного дуже важливого –  матеріал повинен бути цікавим.  І це велика проблема, бо  більшу частину матеріалів нудно дивитися чи читати. Вибачте, але це ж ЗМІ, а  не слідчий відділ міліції чи суд! У журналіста головне завдання привернути до проблеми увагу. В  матеріалах часто відсутня «чтивна» складова, коли сюжет так вибудований, що читачу цікаво, чи переможе справедливість і  чим ця історія закінчиться. У авторів наче немає бажання зачепити, схвилювати читача чи глядача. Але у журналістських розслідування повинна бути внутрішня драматургія!  Кожне розслідування – це детектив, якщо він нам не цікавий, ми його просто не читаємо і викидаємо.  З журналістськими матеріалами те ж саме відбувається.

До речі, якщо журналістські матеріали слабкі, це означає, що слабенький і newsroom, редакція ЗМІ, бо саме там планують тему, її побудову, підбирають факти. Якісне журналістське розслідування - це результат роботи цілої команди. У кожного є своя спеціалізація –  хтось «копає»,  хтось дзвонить, хтось  працює з документами, хтось знімає інтерв’ю, ходить по учасниках подій.

Іноді кидається в очі надлишковість інформації в текстах. Журналістам  здається, що усі знайдені факти - значимі, і вони перевантажують читача інформацією, зайвими подробицями. Дрібні деталі важливі для  доказової бази у суді, але не цікаві і не потрібні більшості читачів. Якщо не виокремити  у розслідуванні головну, найважливішу лінію, вийде каша із фактів.

Розслідувальникам, що працюють з офіційними документами, варто остерігатися схильності до канцеляризмів та довгих цитат з протоколів і судових засідань.

Коротких, змістовних  розслідувань дуже мало. Треба розуміти, що розслідування обсягом 15-20 тисяч знаків мало кому потрібне. Зараз не той ритм життя. В телевізійних  форматах інша проблема -  в 10 хвилин намагаються втиснути  всі дані, «відстрілятися», а виходить поверхово, нічого не зрозуміло.  Журналістика у нас взагалі страждає поверховістю, але у жанрі журналістського розслідування це дуже помітно.

Взагалі найбільша і масова проблема українських журналістів – не бажання підняти своє «м’яке місце» з крісла, журналіст робить кілька дзвінків – і все Я навіть помітив у кількох розслідуваннях, що коли журналіст прибув на місце подій, то він вже вважає, що відбулося розслідування.

Трохи смішно, коли журналісти подають на конкурс матеріали, в яких вони розказують про те, як їх «відфутболили» та не дали коментаря.

Ще одна біда – ігнорування другої сторони конфлікту. Журналісти часто пишуть, опираючись на те, що їм говорять лише постраждалі. Так, ви інтуїтивно відчуваєте, що людина права, але ваша  інтуїція – це не докази. 

В
иходить, що держава завжди винна, чиновник зажди винен, пенітенціарна система завжди винна,  і всі завжди в теорії винні, бо суспільство у нас завжди праве,  а держава – погана, і це не треба доводити. Але це не завжди так.З іншого боку, були серед робіт й дуже цікаві з професійної точки зору. Наприклад,  хлопці із волинської районної газети, які поїхали в білоруське Полісся, щоб подивитися на власні очі, як кар’єр змінює гідрологію у сусідньому українському районі, зніжує рівень води в наших озерах.  Білоруська влада запевняла,  що все гаразд, а журналісти приїхали на місце і доказали – ні, не все гаразд.  Це прекрасне  маленьке, компактне розслідування. (Йдеться про роботу Собуцького Андрія «
Убивця Полісся обманює українців» - Авт.) Просто потрібно сісти в машину, поїхати і подивитися на все своїми очима.


Про фіналістів

«Межигір’я-2. Версаль Іванющенка»  – гарна, якісна робота, всі елементи розслідування були використані, є  цікаві факти. Це добротне, хороше усестороннє  розслідування. На тлі суспільної уваги до Межигір’я Януковича матеріал також актуальний. За нього не було шкода ставити 10 балів, бо там все є і все правильно.

Проблеми хворих на туберкульоз в матеріалі  «Хворі на туберкульоз: нас не лікують» дуже добре показані, змістовно, але при цьому не нудно. Завдяки мультимедійності автори роботи уникнули довгого тексту, вони замінили його аудіоподкастами, відео, документами, фотографіями. Це гарний приклад розслідування для сайту, де використано різні  медійні форми для цілісності викриття теми.

«Хто обікрав школярів із Харківщини більше ніж на 3 мільйони» – чудовий матеріал про відремонтовану школу. Маленька нещасна школа - і ту обікрали. Дуже добре те, що журналісти побували на місці, наочно показали, як цінники зростали вдвічі-втричі, показали ці суми ідіотських витрат.  У кадрі чиновники, які не знають, куди себе діти, їм відповідати потрібно, а  що – не знають,  бо таки вкрали. Залишилося провести тільки судове розслідування. Журналісти якісно зробили свою роботу і вона гарно дивиться, гарна тема і гарно взята.


Про медіа сьогодні і завтра

В сфері медіа настають нові часи, які пов’язані з іншою моделлю ведення медіабізнесу. Все в журналістиці змінюється докорінно. Роль журналістики соціальних мереж зростає,  роль newsrooms падає. Змінюються формати присутності телебачення, воно перестає бути джерелом інформації, стає вар’єте, перетворюється у суцільне шоу. І така тенденція відбувається по всьому світу. У зв’язку із застарінням форматів скрутна ситуація і з пресою, у газетному форматі по суті виживають лише вузькоспеціалізовані видання розважального типу. Більшість українських новинних сайтів не справляються із інформуванням, бо живуть за спонсорські політичні гроші і поки що не спроможні дозволити собі потужні newsrooms.  

За великим рахунком нині усе старе рухнуло, а нова модель не сформувалася, і ми живемо у цій перехідний період. На відміну від Європи та Америки, у нас усе вдвічі складніше, бо за 20 років незалежності не сформувалася своя потужна і самодостатня журналістська школа чи модель, особливо бізнес-модель існування суспільно-політичної журналістики.  Нам болісно, бо немає на що опертися.

До речі, Майдан показав, наскільки у нас слабка журналістика. Весь революційний період інформаційний простір тримався на пориві та громадській позиції ентузіастів, які видавали тексти, фото, власні розслідування.  Але сильних робіт від ньюзрумів майже не було.  Такий  був потужний інформаційний фон, було Громадське телебачення, яке намагалося на нього реагувати, але в цілому це все висвітлювалося бідно. Такий собі «розрив шаблону»: свобода слова ще не означає, що ви можете повною мірою нею скористатись.

Найближчим часом ми не побачимо в медіа нічого яскравого, ми будемо чекати вкорінення нових форматів, поки не з’являться самодостатні журналістські спільноти і суспільство не знайде спосіб платити їм за їх важливу роботу «чисті» гроші.  

Розмовляла Христина Дрогомирецька

 


     
0
 
 
9059
 
Наші партнери

Організатори
 
Генеральний телевізійний партнер
 
Інформаційні партнери
Незалежна медіа-профспілка України Громадське радіо Медіабізнес Детектор Медіа
 
Партнери конкурсу
SIDA Internews UNDP
 
Спонсори конкурсу