Вхід на сайт
Логін:
Пароль:
[Забули пароль?]
 
закрити
 
 
 
 
 
Головна  
           
 
 

Олексій Бобровников: «Журналістська редакція – це зграя котів»

28.04.2016

 Олексій Бобровников – переможець у номінації «Краще подання складної теми», виборов першість циклом репортажів про «сіру зону» на Донбасі. Він розповів про свою роботу, свій досвід і своє бачення журналістики.

 

–        «Сіра зона» – це сотні кілометрів фронту, де не ведуться активні бойові дії, а «тягається» контрабанда, просочуються через прозору лінію розмежування люди, серед яких може опинитися будь-хто – ворожий диверсант, навідник, і бозна хто ще. Там немає цікавої картинки для новин у щоденний випуск. Там не завжди відбувається щось героїчне. Там є рутинна робота, пов'язана з дуже неприємними для наших силових структур речами...

Нам з нашою знімальною групою випала нагода поїздити по одному маршруту, в одній машині з хлопцем, якого вбили через дві доби після того, як ми записали з ним кілька інтерв'ю. Ми просто спробували дати хід цій справі. Він не був нашим другом, він був нашим інформатором, героєм нашого сюжету. Наступного дня за дивних обставин загинув ще один чоловік, якого я не знав за життя. І далі список дуже довгий. Багато таких дивних смертей. Їх не можна називати «небойовими» втратами. Ми розслідуємо ці смерті, ми намагаємося стежити за «сірою зоною». Я не буду говорити про те, що ми зняли. Ви це зможете побачити в сюжетах, які ми зняли, і в тих, які ми знімемо ще. Що більше журналістів зацікавить ця тема, то краще. Отже, ми своєї мети, хоч в якійсь мірі, але вже досягли.

 

- Чому подавали саме цей матеріал?

- Тому що цей цикл із восьми чи дев'яти сюжетів – найважливіший з усього, що ми з моєю командою зняли за останні роки. Тепер, як і до “Честі професії”, мені важливо не те, що саме я отримав цю відзнаку, а те, за яку тему я її отримав. Тема “сірої зони” на Донбасі – неймовірно болюча і контроверсійна, втім залишати без уваги такі смерті за жодних обставин не можна. І це стосується не лише журналістів, а в першу чергу правоохоронців, прокурорів, судей, політиків – усіх. Тому я сподіваюсь, що відзначення цієї теми знищить “червоні прапорці”, якими були донедавна оточені такі болючі інформаційні приводи.

 

– Розкажіть, будь ласка, про свій журналістський досвід. Як Ви прийшли у професію?

–        Я планував бути літературним перекладачем. Але у 90-ті, коли в Україні існував лиш один журнал літературного перекладу, я правильно відчув, що краще не буде. Тоді вибрав журналістику як професію, що стоїть найближче до літератури з усіх, скажімо так, вуличних мистецтв. Вуличних в тому сенсі, що журналістика – це така собі майданна, плакатна документальна література, яка вимушена реагувати на виклики часу. Тож журналістика стала, так би мовити, моїм улюбленим партнером спершу не з любові, а через  прагматичний вибірм. Втім, якщо йдеться про подібні стосунки, час може зробити міцнішим те, що спершу видається другорядним або навіть точніше сказати “second best”.

 

- Що найбільше цінуєте у своїй професії?

– Незалежність. Журналістська редакція – це зграя котів, якщо це здорова редакція. Будь-яка цензура чи темники – найнебезпечніше у цій професії. Звичайно, є і має бути певна цензура на кшталт цензури “здорового глузду”. Власне, те, що відрізняє порно від документалістики, адже ніхто не скаже, що ”порно – не документалістика”, чи не так? З іншого боку є чітка межа, яка їх розділяє, і ця межа якраз і називається здоровим глуздом.

 Іноді може запроваджуватись певна цензура (бажано внутрішня, а не зовнішня, бо не забуваймо про “зграю котів”) з огляду на військові часи. Нерозкриття певних деталей до закінчення операції, неможливість надавати майданчик для агітації ворогу, тощо. Це здорова і правильна цензура, але вона теж має бути обмежена в часі: періоди довгої цензури дуже шкодять професії, як довгий постільний режим може спричинити атрофію м’язів хворого.

 - Чого не вистачає сучасній українській журналістиці? Як це змінити?

- Не вистачає тверезості і спокою. Не вистачає довіри. Не вистачає також усього того, чого не вистачає всій нашій державі – прозорої судової системи, гарантій, тощо.

 Один мій знайомий британський журналіст втратив ногу під час війни в Іраку. Нині він подорожує світом, даючи лекції і навчаючи молодих журналістів. В Україні ані держава, ані жодна з медійних корпорацій не забезпечать ветерану гарантовану якість життя після військової травми. Тому робота журналіста, як і служба для солдата, лишається у цьому сенсі волонтерством, покликом, роботою на межі безоглядного “хай йому грець”. Втім, ми, на жаль, – одноразові солдати цієї війни. Можливо, не всі, але більшість з нас, хто не може розраховувати на поміч друзів чи волонтерів яка, на жаль, теж не безкінечна.

 Все це дуже необхідна робота і тому є люди, які її роблять і їх стає дедалі більше. Але так не має тривати вічно, бо подібний стан речей, якщо триватиме надто довго, зруйнує зсередини віру в професію і державу.

 - На вашу думку, наскільки важливі такі професійні конкурси як «Честь професії»?

- Неймовірно важливі. Вони окреслюють пріоритетні напрямки роботи і дають можливість у професійному колі аргументовано і достойно говорити не про емоції і особисті уподобання, а про базові критерії професії і цінність інформації і факту, як головну заповідь нашої професії і основний її орієнтир.

 

Олексій Бобровников — журналіст, документаліст. 

Проходив стажування в агентстві Рейтер на курсах для міжнародних кореспондентів в Бейруті.

За фільм-розслідування «Вакцини: бізнес на страху» 2009 року отримав спеціальний приз міжнародного фестивалю DetectiveFEST (проводиться за підтримки ООН).

Навесні 2011 року вийшов в ефір фільм «Катинь: листи з раю», присвячений загибелі польських офіцерів за часів сталінського режиму. Фільм було створено знімальною групою Олексія Бобровникова за підтримки та фінансування посольства Республіки Польща в Україні.

У 2011—2012 роках жив і працював на Кавказі.

Автор новел та коротких оповідань "Сім побачень зі смертю", книги "Краями Грузії" -- етнографічного путівника Південним Кавказом (вийшла друком у 2015 році). 

З 2013 року працює спеціальним кореспондентом телеканалу 1+1. 

 


     
0
 
 
4079
 
Наші партнери

Організатори
 
Генеральний телевізійний партнер
 
Інформаційні партнери
Незалежна медіа-профспілка України Громадське радіо Медіабізнес Детектор Медіа
 
Партнери конкурсу
USAID Internews UNDP Coca-cola SIDA Рада Європи monamoon
 
Спонсори конкурсу