Вхід на сайт
Логін:
Пароль:
[Забули пароль?]
 
закрити
 
 
 
 
 
Головна  
           
 
 

Любов Величко: «Хотілося б бачити більше розслідувань у регіональних ЗМІ»

04.05.2016

 Місто Калуш, Івано-Франківська область. Місцева влада винаймає ізраїльську фірму, яка повинна утилізувати небезпечні відходи, що довгі роки зберігаються на місцевому полігоні. На це виділяють понад мільярд гривень. Фірма звітує про виконання робіт. Але подальші тести виявляють, що рівень забруднення ґрунту перевищує норму у кілька тисяч разів. А місцеві мешканці… вмирають від раку. Любов Величко викриває махінації ізраїльського підрядника і перемагає із роботою «Очистка полігону хімвідходів в Україні в об’єктиві слідства» у номінації «Краще журналістське розслідування».

 -  Розкажіть трохи про себе.

Народилася у Вінниці у 1988 році. З дитинства тягнулася до знань – хотіла знати більше, ніж написано у підручниках. Тому дуже багато читала, і всі науки мені були цікаві. Любов до навчання поставила мене в глухий кут, коли прийшов час обирати ВНЗ та майбутню спеціальність. Найбільше мені подобалося писати твори, вірші, спілкуватися з людьми. Через це професія журналіста мені здалася ідеальним втіленням усього того, що я роблю з особливим задоволенням.

У старших класах я почала підготовку до вступу до Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка. Писала репортажі та замітки для місцевих видань. Тоді у редакції ще не було комп’ютера та інтернету. Пам’ятаю, як від руки написала свій перший репортаж про благодійну акцію школярів для дитячого будинку на Новий рік. Після редакторської вичитки п’ять сторінок перетворилися на одну, і та була червоною від внесених правок. І я зрозуміла – професійно писати – не така вже й проста справа!

Шість років навчання в інституті, а також численні тренінги, що їх проводять українські та зарубіжні медіа організації, звісно, поповнили мою скарбничку знань. Але найбільше я отримала саме під час роботи. Адже левову частку часу, вільного від навчання (а навчалася я на денному відділенні), працювала у київських виданнях, де на практиці відточувала професійну майстерність.

Щоб краще зрозуміти механізми та процеси, які відбуваються по той бік барикад від журналіста, стажувалася у Верховній Раді, прес-службі партії та в столичному міськвиконкомі. Знання психології можновладців, зрештою, допомагає мені тепер знаходити правильний підхід до них під час збору інформації для своїх матеріалів. Та й узагалі, занурюватися у різні професійні сфери – дуже корисно для того, щоб навчитися дивитися на ситуацію з різних боків, і щоб не відбулася професійна деформація.

Сім років у професії, як на мене, це небагато. Я буду вчитися і далі, щоб через двадцять-тридцять років передати свої знання підростаючим поколінням журналістів.

 - Що найбільше цінуєте у своїй професії?

Я люблю свою роботу за те, що завдяки їй можу допомагати людям. Під час знайомства я обов’язково даю свою візитівку і закликаю звертатися до мене, якщо у поле зору потрапляє якась злочинна схема. Надзвичайно приємно те, що теми самі дуже часто приходять до мене. Довіра людей до мене як до фахівця – це найкраща похвала.

Через природну допитливість неймовірно притягує мене у професії журналіста можливість спілкуватися із цікавими людьми, мати доступ до закритої інформації, бувати у місцях, куди важко потрапити без посвідчення «преса». Кожен день роботи розширює мій кругозір, адже кожна нова тема вимагає детального вивчення. І як цікаво ділитися отриманими знаннями з іншими через свої публікації! Особливо якщо хтось на високій посаді дуже не хоче, щоб усі дізналися про це.  Коли бачу як журналістські розслідування стають рушіями позитивних змін в Україні, це дуже надихає працювати і далі – з подвійною силою!

При цьому важливо пам’ятати, що втратити репутацію через неуважність та необ’єктивне висвітлення теми журналісту дуже просто. Під час підготовки матеріалу я дуже боюся помилитися – адже в погоні за сенсацією можна упустити ключову деталь, зганьбити себе і свою професію, і втратити довіру людей. А я цього не хочу.

З точки зору журналістської професії Україна – ідеальна країна для медіаспільноти. З одного боку, тут невичерпна кількість гострих тем, які можна і потрібно висвітлювати з усіх боків. А з іншого боку – у нас дуже добре (у порівнянні навіть із країнами ЄС) на законодавчому рівні прописані права журналістів. Звісно, часто їх порушують, але як показує мій досвід, хто бореться, той отримає бажане. Тому змінювати професію у найближчі кілька десятків років я не збираюся.

- Чому на «Честь Професії» ви подали матеріал  «Очищення полігону хімвідходів в Україні в об’єктиві слідства»?

– В той час коли в країні війна, ми багато говоримо про загиблих від рук ворога. Щодня ми чуємо про статистику загиблих та поранених, і ці цифри нас лякають. Але ми нічого не знаємо про те, скільки людей щороку гине через те, що люди живуть в екологічно забруднених районах. Жодної чіткої статистики у нас немає. Ця тема замовчується і представниками уряду, і науковцями, і медиками. Тому люди, які проживають поблизу забруднених територій, лише здогадуються про те, чому вони так часто хворіють. Сумно, що держава навіть не компенсує їм витрати на лікування. Бо немає доказів – чому вони захворіли.

При цьому, на прикладі Калуша ми бачимо, як на людській біді чиновники і бізнесмени заробляють сотні мільйонів гривень, купують собі мерседеси і шуби. А міністри екології, змінюючи одне одного на посту, замовчують проблему. «Гроші виділили, роботи провели. Все, тема закрита!», – приблизно так відповідали на мої запитання про калуську проблему міністри. Може, вони і не мали ніякої фінансової вигоди від цієї оборудки. Але очевидно одне – дбати про природу і про здоровя людей – не їх основна ціль.

У моєму розслідуванні багато цифр та підрахунків. Скільки і на що було потрачено. Але це лише ілюстрація цинізму, байдужості та безвідповідальності держави в особі урядовців та правоохоронних органів. Вони не думають про життя людей, які можна врятувати, провівши ретельне розслідування та притягнувши винних до відповідальності. Видалити небезпечні відходи із території можна за кілька днів, а от пігулки від цинізму чиновників ще треба придумати.

 - Чого не вистачає сучасній українській журналістиці? Як це змінити?

- Хотілося б бачити більше розслідувань у регіональних ЗМІ. Адже цікаві і важливі теми є всюди – і в районних центрах і навіть у селах. На жаль, в райцентрах зазвичай є лише одна-дві газети: комунальна, і та, яка належить місцевому мажоритарщику. В обох випадках у виданнях існує цензура. Бо комунальні ЗМІ не схильні шукати проблеми, а частіше хвалять місцеву владу за принципом «не кусай руку, з якої їсиш». А приватне видання «розслідує» діяльність конкурентів політика-власника, тобто, займається джинсою.

 

Зараз деякі спеціалізовані фонди надають гранти на проведення журналістських розслідувань кореспондентам із регіонів. Це чудові ініціативи, але глобально проблему не це вирішує. Щоб журналісти змогли проводити розслідування у своїх рідних містах і містечках, потрібно, щоб видання, в яких вони працюють, стали по-справжньому незалежними. Роздержавлення комунальних ЗМІ цьому допоможе.

 - Чи є журналістський стандарт, який для вас найбільш цінний?

- Є. Це – об’єктивність. Для мене дуже важливо уважно, скрупульозно і без емоцій зважити аргументи та факти. Не переходити на чийсь бік. Показати обидві сторони медалі, і не вирішувати замість читача/глядача/слухача, що є погано, а що є добре. Журналіст – не суддя.

 - Чи вплине і як може вплинути перемога у конкурсі на вашу подальшу діяльність?

- Бути переможцем – це велика честь, але й велика відповідальність. Я буду і надалі докладати максимум зусиль для того, щоб докопуватися до істини і розкривати злочинні схеми. І буду ще більш вимогливою до себе.

- На Вашу думку, наскільки важливі такі професійні конкурси як «Честь професії»?

- Зі сторони завжди видніше, наскільки ти хороший професіонал. Ну, як можна об’єктивно оцінювати самого себе? Ніяк. Я щороку перечитувала конкурсні роботи фіналістів, бо вони є чудовим зразком того, як потрібно працювати. Я рівнялася на своїх колег, вчилася у них, питала поради. Конкурс – це один із стимулів професійного зростання.


     
0
 
 
8460
 
Наші партнери

Організатори
 
Генеральний телевізійний партнер
 
Інформаційні партнери
Незалежна медіа-профспілка України Громадське радіо Медіабізнес Детектор Медіа
 
Партнери конкурсу
USAID Internews UNDP Coca-cola SIDA Рада Європи monamoon
 
Спонсори конкурсу